У М’якоході знову поникли державні прапори. Знову сльози, які неможливо стримати. Знову мовчання, що болить гірше за крик. У рідну землю громади повернувся «на щиті» Войцеховський Андрій Миколайович – військовослужбовець Збройних Сил України, щоб знайти вічний спокій на м’якохідській землі. Відважний, відданий, щирий. Йому б ще жити, мріяти, любити. Але він вибрав шлях захисника – і став одним із тих, завдяки кому Україна досі тримається.

Народжений у Мелітополі, Андрій проживав у місті Енергодар Запорізької області. Та саме у селі М’якохід, за бажанням рідних і побратимів, відбулося прощання та поховання – поруч із товаришем Іваном Бартєнєвим, з яким розділив роки війни, спільні окопи, надії й біль.

Андрій Миколайович з’явився на світ 29 квітня 1976 року. Після школи опанував фах помічника машиніста залізниці. У 1994 році був призваний на строкову службу. Згодом переїхав до Енергодара, працював на підприємстві, створив сім’ю. Разом із дружиною Іриною виховував двох донечок – Анну та Яну.

Його військова історія почалася у 2014 році, коли його мобілізували до лав ЗСУ. Відтоді Андрій пройшов крізь найзапекліші точки фронту – Піски, Авдіївка, Маріуполь, Бахмут. Він був справжнім воїном, вірним своїй присязі.

З початком повномасштабної війни Андрій служив старшим навідником протитанкового взводу роти вогневої підтримки у складі 23 окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця». Неодноразово був поранений, але щоразу повертався до лав побратимів, продовжуючи боротися за Україну. За сумлінну службу був відзначений державними нагородами.

5 липня 2025 року поблизу села Маркове Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання Андрій Войцеховський загинув.

Його життя було наповнене змістом: військова служба, побратими, надія на мир. Та війна обірвала цю нитку занадто жорстоко…

Люди на колінах зустрічали Героя. Труну, накриту синьо-жовтим стягом, несли з болем і глибокою шаною. Побратими, духовенство ПЦУ, представники влади й місцеві мешканці проводжали Андрія в останню путь. На місцевому цвинтарі відбувся мітинг-реквієм та заупокійна служба.

Людмила Головашич подякувала рідним загиблого, зазначивши, що кожна така втрата – це гіркий біль для всієї країни. Священник отець Ростислав закликав зберігати пам’ять про кожного Героя, який поклав своє життя за Батьківщину. У храмах Православної Церкви України згадують усіх загиблих на ім’я – тих, чиї імена вписані кров’ю в літопис боротьби.

Після прощання домовина з тілом Героя була похована під звуки Гімну України і військові залпи – на тій землі, яку він до останнього захищав.

Йому не судилося відзначити свій 50-й день народження. Андрій назавжди залишиться 49-річним.

Світла пам’ять хороброму Воїну. Вічна шана і вдячність.

Слава Україні!

Героям слава!

Джерело: Джулинська територіальна громада